---

Добруджа — це стратегічний історико-географічний регіон у Південно-Східній Європі, розташований між нижньою течією Дунаю та західним узбережжям Чорного моря. Протягом тисячоліть ця територія слугувала сполучною ланкою між Європою та Азією, поєднуючи спадщину античних греків, римлян, візантійців та османів. Сьогодні Добруджа є унікальним простором транскордонної співпраці, поділеним між чотирма країнами: Румунією, Болгарією, а також частково Україною та Молдовою у дельті Дунаю.

Добруджа+ у розумінні цього “проекту проектів” на основі системного підходу включає також прилягаючі держави вздовж узбережжя Чорного моря і європейського континенту. Знак плюс у назві проекту проектів Добруджа+ також означає його спрямованість на позитивне перетворення цього вузла геополітичних протиріч у поле взаємного розвитку і процвітання у рамках Євросоюзу і євроатлантичної спільноти з дотриманням поваги до існуючих кордонів.

---

Географія та територіальний поділ

Сучасна Добруджа охоплює території чотирьох держав, кожна з яких робить свій внесок у розвиток регіону:

• Північна Добруджа (Румунія): Центр регіону з найбільшим портом Констанца та основною частиною заповідної дельти Дунаю.
• Південна Добруджа (Болгарія): Родючі землі та розвинена інфраструктура чорноморських курортів.
• Українська Добруджа (Одеська область): Крайній північ дельти Дунаю, що охоплює стратегічні порти та заповідні зони.
• Придунайська Молдова: Невелика, але стратегічно важлива ділянка на півдні Молдови, що забезпечує країні вихід до Дунаю.

---

Українська та Молдовська Добруджа: Стратегічне значення

Північна частина регіону, що охоплює український Буджак та молдовське Придунав’я, відіграє критичну роль у логістиці та екології Європи:

1. Природне багатство (Дунайський біосферний заповідник): Унікальна екосистема в гирлі Дунаю, де мешкають рідкісні види птахів (зокрема, рожеві пелікани) та червонокнижні риби.
2. «Українська Венеція» — Вилкове: Культурний центр старообрядців-липован, місто на каналах, що є магнітом для етнотуризму.
3. Логістичний хаб: Порти Ізмаїл, Кілія, Рені (Україна) та Джурджулешти (Молдова) є ключовими торговими вузлами на Дунайському водному шляху.

---

Чому Добруджа важлива для майбутнього?

Регіон має колосальний потенціал для міжнародних інвестицій та наукових досліджень:

• Екотуризм: Збереження дельти Дунаю як об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО.
• Відновлювана енергетика: Один із провідних центрів вітрової та сонячної енергетики в Південно-Східній Європі завдяки кліматичним особливостям узбережжя.
• Міжнародна співпраця: Проєкти асоціації «Добруджа+» спрямовані на посилення економічних та екологічних зв’язків між приморськими громадами.
• Забезпечення миру у південно-східній Європі і у прилягаючих територіях

---

Короткі факти:

• Ключові міста: Констанца (RO), Добрич (BG), Ізмаїл (UA), Джурджулешти (MD).
• Екологія: Дельта Дунаю — «легені» Причорномор’я.
• Етнос: Унікальне поєднання українців, румунів, болгар, турків, гагаузів, татар та липован.

1. Екотуризм: Неторкана природа дельти приваблює дослідників з усього світу.
2. Відновлювана енергетика: Регіон є одним із найпотужніших центрів вітрової енергетики в Південно-Східній Європі.
3. Міжнародна співпраця: Асоціація «Добруджа+» покликана зміцнити зв’язки між науковими та економічними спільнотами прибережних країн. Надважливим завданням є також реєстрація і аналіз стану екології цього району (морська екологія і безпека судноплавства), безпека використання степової зони, реєстрація і аналіз впливу людської діяльності на екосистему. Ці завдання виходять за межі географії району Добруджі і тому для R&D Асоціації доцільно використовувати назву “Добруджа+”.

---

Короткі факти для довідки:

• Найбільші міста: Констанца (Румунія), Добрич (Болгарія), Ізмаїл (Україна).
• Спадщина ЮНЕСКО: Дельта Дунаю є об’єктом Світової спадщини.
• Етнічне різноманіття: Тут пліч-о-пліч живуть українці, болгари, румуни, турки, татари, гагаузи та липовани та інші національні і релігійні меншини.

Давньоісторична довідка про Добруджу

У давнину Добруджа була відома як Мала Скіфія. На південь від дельти Дунаю, зокрема, царював знаменитий скіфський вождь Атей.

Карта Північного Причорномор’я у II ст. до н. е.

  Мала Скіфія в Криму і Нижньому Подніпров’ї і Добруджі, див. також  Боспорське царство   Язиги  Роксолани Сіраки Меоти Таври

У X ст. руський князь Святослав заснував тут нову столицю Переяславець на Дунаї, що знаходиться за 10 км від міста Тулча.

Після скасування 1775 р. Запорозької Січі запорожці перейшли за Дунай у підданство Туреччини й заснували Задунайську Січ (1775—1828).

У 1817 році задунайські козаки брали участь у поході турецьких військ проти сербів, в 1821 році — проти греків, але в 1828 році кошовий Гладкий з невеликим числом однодумців повернувся в Ізмаїл в підданство Росії. Після цього Задунайська Січ була знищена і запорожці, що залишилися злилися з іншими раєй. Але ще до виходу Гладкого навколо Задунайської Січі утворилося сімейне і в основному землеробське населення з українських вихідців, як це свого часу відбувалося навколо Запорозької Січі.

Зі знищенням Задунайської Січі українська колонізація Задунав’я затихла на 2—3 роки, але потім поновилася з ще більшою силою. Десятки тисяч людей в 1830—1840-х роках із Бессарабії і центральної та східної частин України тікали від царського кріпосного права і рекрутчини, прагнули за Дунай. Українські поселення розтяглися, починаючи від гирла біля моря і вгору за течією Дунаю майже до самої Сілістри, утворюючи етнічні острови серед різноплемінного населення.

На початку царювання Олександра II з турецьким урядом укладено конвенцію про переселення кримських татар і черкесів у Задунав’я, зокрема, що тим вихідцям з Російської імперії, хто бажає повернутися, будуть відведені землі в Криму та на Кубані. Під впливом цієї новини і очікуваного скасування кріпосного права почався зворотний рух в Росію, який був відомий під назвою «великий вихід».

На Задунав’я переселялися також невелика кількість старообрядців із царської Московії: липованів і некрасівців.

В останній чверті XIX ст. знову почався рух українських переселенців у Задунав’я. По свідченням учасників, він продовжувався і після перетворення України на окрему державу у 1991 році.

Зараз у Добруджі українців залишилося небагато, як і скрізь на периферії етнічної території яка є більш приємною для життя. Проте, до Добруджі у розширеному тлумаченні доцільно відносити і Одещину та подальше узбережжя Чорного моря, а ж до Кримського півострову включно. Не випадково, у 19-му столітті Османська імперія захопила частину цього узбережжя.

Проте, у 21-му столітті переділ території у південній Європі смертельно небезпечний і для людей і для держав які населяють ці райони. Це єдина категорична і беззаперечна точка зору міжнародної дослідної асоціації “Добруджа+”.

Знак плюс у назві Добруджа + означає: 1а) більш широке ніж традиційне бачення географічного району Добруджа 1б) налаштування на позитивне вирішення всіх проблем Добруджі 1в) знаходження всіх держав Добруджі у Євросоюзі 1г) необхідність дослідження проблем і шляхів розвитку цього району.